НАЖИ́ВКА, и, ж. Принада для ловіння риби, птахів, звірів. Ми порозмотували вудки, поначіпляли наживку на гачки (Сміл., Сашко, 1957, 74); Дядя Льоня сказав, що тато поспішив смикати — треба було дати рибі як слід взятися за наживку (Забіла, Катруся.., 1955, 112).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 86.