НАЖИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до нажи́ти. Кому він ту славу передасть? Кому добро, віками нажите, перейде? (Мирний, IV, 1955, 221); Думав отець ваш і волив тоді Порівну вас [дітей] наділити землею, Гірко нажитою нами в біді (Павл., Бистрина, 1959, 108). НАЖИ́ТИСЯ див. нажива́тися.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 87.