НА́ЗВИЩЕ, а, с.
1. розм. Те саме, що на́зва 1. Я списав усі назвища хатні, господарські, назвища одежі, посуду, страви і знайшов мало слів, не схожих з українськими (Н.-Лев., II, 1956, 410); На проталинах такі гостюють зграї [птахів], що навіть Родіон.. їм назвища не знає… (Рильський, Поеми, 1957, 257).
2. діал. Прізвище. Занотувавши назвище хазяїна, Тихович каже циганові копати абиякий кущ (Коцюб., І, 1955, 210); Хлопці запримітили, що на згадку цього назвища [Рібенгольц] його обличчя поблідло (Фр., VI, 1951, 187).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 89.