НА́ЗИРЦЕМ, присл. Те саме, що на́зирці. Пішов [Микула] подивитися, що діється з його конем. За ним назирцем пішли два опришки (Мак., Вибр., 1956, 430); Мокрина, що ходила назирцем за комісією, вголос виявляла свій подив (Горд., II, 1959, 358); Горішки, що узяла у Василя, усе у жмені перемина [Маруся] та назирцем за Василем погляда (Кв.-Осн., II, 1956, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 92.