НА́ЙМАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. теп. і мин. ч. до найма́ти.
2. у знач. прикм. Стос. до найму. Наймана плата; Наймана ціна; // Який провадиться, здійснюється на основі найму. Батьки в його були селяни, самі на себе працювали, самі їли… Найманої праці не експлуатували (Вишня, І, 1956, 247); Умовою існування капіталу є наймана праця (Комун, маніф., 1947, 26).
3. у знач. прикм. Який найнявся на роботу, службу і т. ін. і виконує її за плату. Наймані робітники становлять певний клас в сучасному [капіталістичному] суспільстві (Ленін, 21, 1971, 254); Найманий шофер ладить машину (Ю. Янов., II, 1958, 60); Проти найманої, проти чужої армії іде зараз оця народна озброєна сила, оця улюблена кіннота республіки (Гончар, II, 1959, 384).
4. Узятий у найми, не власний. — Коли ми найманою хурою їхали пристанційним присілком — здавалось, все вимерло (Досв., Вибр., 1959, 38); — У Мар’янівці ми тяжко бідували, жили в найманій хаті (Минуле укр. театру, 1953, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 97.