НАКАДИ́ТИ, каджу́, ка́диш, док.
1. Кадячи, напустити багато диму; надимити, накурити. Всі до одного поскручували цигарки. — Оце ж накадите повну хату, — забідкалася Уляна (Тют., Вир, 1964, 212); — Ти чого ж не спиш, Даниле? Це вже, мабуть, той бусурман збудив. Ото — розкашляється, розшвендяється, накадить своєю люлькою (Збан., Мор. чайка, 1959, 31).
2. Здійняти куряву; напилити. Василь помовчав, косо поглядаючи на сестру, потім почав бурчати: — От накадила! Як чорт дорогою… Хоч би віник помочила! (Мирний, IV, 1955, 28).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 99.