Що oзначає слово - "накидатися"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


НАКИ́ДАТИСЯ, аюся, аєшся, док., розм. Багато, досхочу покидати. — Стомився, Сашко?.. — Не стомився, а накидався добре. Мама восьмеро саней одвезли на своє поле. По обіді знов будемо возити (Коп., Вибр., 1953, 216).

НАКИДА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., НАКИ́НУТИСЯ, нуся, нешся, док.

1. на кого-що. Кидатися, нападати на кого-, що-небудь. Свинячий гурт, уїдливий і пажерливий, зразу накидався на неї, рвав з рук, глушив її криком і мало не валив з ніг (Коцюб., II, 1955, 51); Йонька встав і накинувся з кулаками на жінку і таки побив би її, якби не Гаврило (Тют., Вир, 1964, 93); Панські полигачі накинулись на чоловіка, скрутили, зв’язали йому руки (Стельмах, І, 1962, 430); * Образно. Весняний вітер, залетівши з двору, накинувся на купу легенького пір’я (Донч., III, 1956, 34).

2. З охотою, завзяттям, запалом братися за що-небудь; зосереджувати увагу на чому-небудь. Накидаюсь на роботу, горю, а здоров’я тріщить і сили вичерпуються (Коцюб., III, 1956, 369); А з якою жадобою накидаємось ми на свіжі номери російських журналів (Рильський, III, 1956, 14); До голубців подали пиво. Воно не було найкращим, але гості хапливо накинулись на нього (Вільде, Сестри.., 1958, 194).

3. розм. Раптово починати лаяти, сварити, докоряти кого-небудь. — Ти чого регочеш? — накидається щебільш розлючений батько. — Ач, який! Ану сідай за уроки! (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 176); Братова на мене й накинулась: — Се, — каже, — як усі господарюватимуть, то й господарство моє рознесуть чисто! (Вовчок, І, 1955, 5); На кухні самовар збіг — господиня накинулася з лайкою на наймичку (Головко, II, 1957, 71); // Раптово звертатися до кого-небудь з питанням, проханням і т. ін. Він і за столом тільки те й робить, що на кожного тут накидається з незмінним своїм запитанням: — Як мужики? Як мужики до нас [біляків] ставляться? (Гончар, II, 1959, 347).

◊ Мо́крим рядно́м наки́нутися див. рядно́.

4. розм. Невідчепно добиватися, приставати з чим-небудь; настирливо напрошуватися, нав’язуватися. — Здирають [попи] з мужиків посліднє [останнє], та ще накидаються їм на опікунів, ніби вони так за них дбають!.. (Кобр., Вибр., 1954, 58); — Ваш Юхим не накидався з тим привітом, але раз ми його побачили, то й вирішили самі передати (Кучер, Трудна любов, 1960, 271); [Мавка:] Ну, що се значить "накинулась"? Що я тебе кохаю? Що перша се сказала? (Л. Укр., III, 1952, 231).

5. тільки недок. Пас. до накида́ти2.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 102.