НАКИПА́ТИ, а́є, недок., НАКИПІ́ТИ, пи́ть, док.
1. Покриватися осадком під час кипіння, нагрівання і т. ін. Чим горщик накипів, тим буде смердіти (Номис, 1864, № 6000); * Образно. В потомлених коней темна від поту шерсть накипає крихітним бісером (Стельмах, 1,1962, 85).
2. перев. у сполуч. із сл. на (у) душі, серці, перен. Збиратися, нагромаджуватися (про неприємні почуття, переживання і т. ін.). В серці у Гната накипала ненависть до нелюбої жінки (Коцюб., І, 1955, 26); Злість, що накипала останніми часами в його душі, шукала виходу (Кол., Терен.., 1959, 353); Тепер він виливав з душі те, що в ній давно вже було накипіло (Фр.,УІІ, 1951, 61); Коли всі висловили те, що накипіло в кожного на серці, попросив слова Силантька (Донч., II, 1956, 118).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 103.