НАКЛЕ́ЄНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до накле́їти. Перед очима в мене встала його хата, закидана ванночками, кліше, об’єктивами, фотографіями, наклеєними і в рурках… (Коцюб., І, 1955, 253); За спиною у вартового знайшли наклеєну кимсь… партизанську листівку! (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 212); // наклеєно, безос. присудк. сл. Він швидким рухом схопив картонний аркуш, на якому було наклеєно засушене листя лісових дерев (Донч., Ю. Васюта, 1950, 80).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 105.