НАКЛИ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., діал.
1. Накрикувати, покрикувати. А відходячи накликував [Тодорика] ще, сміючися: "Парасинко, я навчу тебе всього, чого ти не вмієш! Чуєш? Усього, аби ти знала!.." (Коб., II, 1956, 15); Бурмотів [Прокіпчук] щось крізь сон, як би накликував на коні (Ірчан, II, 1958, 89).
2. Закликати. Священик накликував народ до тверезості та просвітної праці… (У. Кравч., Вибр., 1958, 382).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 106.