НАКО́ЛКА, и, ж.
1. тільки нако́лка. Дія за знач. наколо́ти, нако́лювати 3, 4.
2. Прикраса з матерії або мережива, яка наколюється на жіночу зачіску. — Слухай-но, Софійко: як тобі здається моя наколка? (Л. Укр., III, 1952, 500); Коло буфета перешіптувались офіціантки в білих фартушках і.. наколках (Кучер, Трудна любов, 1960, 250).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 107.