НАКОЛО́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до наколоти́ти 1. Зверху Тоня ще й рогачиком придавить [вівцю], щоб з головою пірнула в ту наколочену теплу бурду, щоб вся короста з овечки зійшла (Гончар, Тронка, 1963, 318); Перегній з міндобривом стояли наколочені в старих кадубах (Кучер, Трудна любов, 1960, 560).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 107.