НАКО́ЛЮВАТИ, юю, юсш, недок., НАКОЛО́ТИ, колю́, ко́леш, док., перех.
1. Колючи, приготовляти в якій-небудь кількості. (Гільде:] Поклади ти тую сокиру. [Готліб:] А хто ж скалок наколе? (Л. Укр., IV, 1954, 257); Порубав [Явтух] м’ясо, наносив води, наколов дровець (Ю. Янов., II, 1954, 211).
2. Ушкоджувати, ранити щось, наткнувшись на що-небудь гостре. Оповів [Йон] їй, як наколов собі руку батьковою бородою (Коцюб., І, 1955, 241); Юрасик ганявся за зеленим коником, наколов ногу і заплакав (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 6).
3. Натикати, настромлювати на що-небудь. Він рекомендує.. зрізати вручну кошики [соняшника] і наколювати їх на стебла донизу насінням для просушування (Хлібороб Укр., 9, 1965, 14); Наколов [Федоров] спичкою галушку у відрі, покуштував (Шер., В партиз. загонах, 1947, 75).
4. Прикріплювати що-небудь до чогось.
5. тільки док. Колючи, убити в якій-небудь кількості. — Навозив [Панько] жита й пшениці, і кабанів наколов колгоспних, і телят нарізав (Збан., Єдина, 1959, 33).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 108.