НАКО́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до накоти́ти. Володя жив у глибокій землянці, на якій у чотири ряди були накочені колоди (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 37); Дорога ця недавно накочена. Обабіч неї лежать гори битого граніту (Минко, Повна чаша, 1950, 29).
2. у знач. прикм. Наїжджений, утрамбований, укочений тривалою їздою (про шлях і т. ін.). Вони їхали в темряві м’якою накоченою дорогою (Гр., І, 1963, 495); Місяць з високого неба сріблив накочений шлях (Кир., Вибр., 1960, 373).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 109.