НАКО́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., НАКОТИ́ТИСЯ, очу́ся, о́тишся, док.
1. Котячись, наштовхуватися на кого-, що-небудь. Машина спинилась раптом — товариші знову накотились один на одного (Смолич, Світанок.., 1953, 533); // Насуваючись, покривати собою кого-, що-небудь. На Шембеківські луки серпанком накочувався з очеретів туманець (Смолич, Мир.., 1958, 189); Із-за обрію стали накочуватися хмари (Тют., Вир, 1964, 83); Остання хвиля накотилась на берег (Ткач, Жди.., 1959, 27); // перен. Наближатися. З темряви, з вітряниці накочується обурений протестуючий гвалт (Гончар, II, 1959, 433).
2. перен., розм. Оволодівати ким-небудь, охоплювати когось (про стан, настрій і т. ін.). Комбайнер відчуває, як сміливість хвилями накочується на його серце (Ю. Янов., II, 1954, 189); На Геннадія теж накотилася непоборна сонливість (Вол., Місячне срібло, 1961, 105).
3. перен., розм. Накидатися на кого-небудь з докорами, лайкою і т. ін.; нападати. Увіходить Ліза.. Вона в кепському гуморі, сердита і зараз же накочується на Джимі (Коч., II, 1956, 156); Як вернувся додому без грошей Семен, як накотиться на його жінка: ти пішов між чужі люде з грішми та почав пиячити!.. (Сл. Гр.).
4. тільки недок. Пас. до нако́чувати 1 — 3.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 109.