НАКРИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., НАКРИ́ТИСЯ, и́юся, и́єшся, док.
1. Прикриватися, закриватися чим-небудь зверху. Зриває скатертину зі столу, накривається і тікає (Олесь, Вибр., 1958, 495); Він скидає піджак, накривається ним (Шиян, Баланда, 1957, 110); Я ліг на ліжко, накрився .з головою (Ю. Янов., II, 1954, 79); Долі, на брезентових носилках, спав санітар, накрившись шапкою (Гончар, III, 1959, 195); * Образно. Оминаючи людей, Терентій .. опускається в яруги, що накриваються на ніч м’якою рядниною туману (Стельмах, Хліб.., 1959, 513).
2. перен., розм. Те саме, що ги́нути 1. — Ми як форсували Дунай взимку, по тонкій кризі, то доводилось за руки братися, чоловік по двадцять.. А якби поодинці рушили, кожен сам по собі, то багато хто з нас накрився б… (Гончар, III, 1959, 347).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 111.