НАКУ́РЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до накури́ти1; // наку́рено, безос. присудк. сл. Накурено [у хаті] так, що дихати важко було; страшенно смерділо горілкою… (Мирний, І, 1949, 410); Повна хата людей, накурено дуже (Головко, II, 1957, 227).
2. у знач. прикм. Наповнений тютюновим димом. У малесенькій накуреній кімнаті читав [Улас] уголос про хороброго капітана Гранта (Тют., Вир, 1964, 49).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 113.