НАЛА́ДЧИК, а, ч. Робітник, що налагоджує машини, станки, механізми і т. ін. На автоматизованому виробництві основною фігурою є наладчик (Ком. Укр., 9, 1963, 31); Молодь освоїть тут [в училищах] нові професії — наладчиків автоматів і автоматичних ліній (Рад. Укр., 2.УІІІ 1959, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 115.