НАЛА́ЯТИ, а́ю, а́єш, док., перех. і без додатка, розм.
1. Виражаючи незадоволення ким-небудь, вжити лайливі, грубі слова; вилаяти. — Ніхто мене не налає, ні від кого не почую докірливого слова, — говорила Мотря (Коцюб., І, 1955, 45); Піп усе просить бабусю, щоб як-небудь налаяла свого злодія (Україна.., І, 1960, 147); — Чого іноді не трапляється у наймах? І насваряться, і налають… (Л. Янов., І, 1959, 234).
2. ким, чим. Лаючи, обізвати якимсь словом; вилаяти. [Лучицька:] Кого це ви, няню, допіру виганяли та ще й брехунцем налаяли? (Стар., Вибр., 1959, 414); — Мама сердиться на Франка за те, що він налаяв ліберальним міщанином і обивателем її брата (Бурл., Напередодні, 1956, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 116.