НАЛЕ́ЖНІСТЬ, ності, ж.
1. Стан за знач. нале́жний 2. Почав [начміліції] питати й записувати: ім’я, літа, соцстан, партійну належність (Головко, II, 1957, 163); Соціалістичне суспільство створило реальні умови для всебічного розвитку людини, незалежно від її національної чи расової належності (Ком. Укр., 1, 1964, 62).
2. Те, що є складовою частиною чогось, органічно властиве кому-, чому-небудь. Посередині ж города, на.. площі був торг — неодмінна належність кожного города того часу (Скл., Святослав, 1959, 577); Обов’язковою належністю костюма всіх південних слов’ян була коротка безрукавка (Нар. тв. та етн., З, 1963, 62).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 117.