НАЛІ́Т, льоту, ч.
1. Дія за знач. наліта́ти1.
◊ 3 нальо́ту: а) не зупиняючись, на повному ходу, З розгону. — Чого задумався, земляче? — Хтось з нальоту оперіщив ззаду Хоминого коня. — Гони (Гончар, III, 1959, 430); Сашко з нальоту підхопив свій ящичок з щітками та гуталіном — і хащі тамариску при вході до парку поглинули його щуплу постать (Смолич, Світанок.., 1953, 19); б) дуже швидко; без труднощів, ускладнень. А вона, дружба, не народжується з нальоту, за завданням комсомольського комітету (Донч., V, 1957, 373); Щоб пізнати село, треба довше пожити в селянській гущі, а так, з нальоту, нічого не вийде (Гжицький, Бел. надії, 1963, 50).
2. Раптовий напад (авіації, артилерії і т. ін.). Мати Юрчика під час нальоту фашистських літаків була поранена (Сміл., Сашко, 1954, 96); По дорозі він потрапив під огневий наліт німецької артилерії (Дмит., Наречена, 1959, 120); // Напад з метою пограбування, обшуку і т. ін. Поліція зробила вночі наліт на ковбасню, але.. нічого там не знайшла (Скл., Легенд, начдив, 1957, 15).
3. Тонкий шар якої-небудь речовини, що осіла, З’явилась на поверхні чого-небудь. Махорка вже вистигла, стояла буйнолиста, покривалась сірим нальотом (Десняк, Десну.., 1949, 308); Срібна ложка, опущена у відвар з отруйних грибів, покривається бурим нальотом (Укр. страви, 1957, 219); Вода зійшла, і Гниле море оголилося дном, сивіє, покрите соляним нальотом (Гончар, II, 1959, 410).
4. перен., чого, з означенням. Слабо виражена риса, ознака чого-небудь або незначний вияв чого-небудь. Наліт чогось показного був і в мові його: бойові слівця, різкий тон, а то й просто окрик (Ряб., Золототисячник, 1948, 10); Певний романтичний наліт лишився і на цих працях (Від давнини.., І, 1960, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 120.