НАМА́РНЕ, присл., розм. Те саме, що нама́рно. Ще діточки сповиті спали. Ще купіль гріли матері. Намарне гріли: не купали Маленьких діточок своїх! (Шевч., II, 1953, 314); Він же стільки проектів наробив, стільки наобіцяв. Невже намарне? (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 343).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 125.