НАМА́РНО, присл., розм. Марно, даремно. Став [бездолець] аж до знемоги Борюкатись за життя: Помозолив руки й ноги, А намарно, без пуття… (Стар., Поет. тв., 1958, 138); Я подививсь в її великі очі.. Вони такі самі, такі, як в тої, Що я намарно стільки літ кохав (Павл., Бистрина, 1959, 215).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 125.