НАМО́РЩЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до намо́рщити. Максим розгублено підіймає голову. На гілляці крислатої груші-дички сидить наморщений усміхом дід Дунай і погойдує ногами (Стельмах, І, 1962, 219); *0бразно. Звідти наморщене хвилями море мені здавалося ще величнішим (Логв., Давні рани, 1961, 74).
2. у знач. прикм. Укритий зморшками; зморщений. Мову людську і пісні він потай Слухає з наморщеним чолом (Рильський, І, 1956, 346).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 131.