НАМУ́ЧЕНИЙ, а, е. Діспр. пас. мин. ч. до наму́чити. Ах, той Йон!.. У неї серце так наболіло через нього, в неї голова така намучена від думок про нього… (Коцюб., І, 1955, 246); // у знач. прикм. Намучене серце бажало спочину (Гр., І, 1963, 62).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 133.