НАПАКО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до напакува́ти. Шість осіб і тяжко напакований віз був аж надто тяжкий на.. коні Мортка (Кобр., Вибр., 1954, 78); Біля мене аж перехитується од сміху Люба, у її руці погойдується чимсь напакована торбинка (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 51); // напако́вано, безос. присудк, сл. Лист! Що в ньому може бути так багато напаковано? (Фр., IV, 1950, 349).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 138.