НАПА́РНИЦЯ, і, ж. Жін. до напа́рник. — Мені в кіоск ще треба зайти, у мене там напарниця працює (Собко, Звич. життя, 1957, 121); Марійка з своєю напарницею Лізою подавала щити, а Мишко міцно припасовував їх до кілків (Хижняк, Килимок, 1961, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 139.