НАПЕРЕ́Д, присл.
1. У напрямку перед собою; уперед; протилежне назад. Іван йшов далі, простягнувши наперед руки, неначе сліпець (Коцюб., II, 1955, 350); Козаков також виступив наперед, звертаючись до Сагайди з якоюсь підкресленою офіціальною шанобливістю (Гончар, III, 1959, 143).
2. За якийсь час до чого-небудь: заздалегідь. — Я ж наперед вам казала, що буду сьогодні жорстокою, бо ви примусили мене… (Хотк., І, 1966, 57); Свирид Яков-левич наперед знав, яка очікує його розмова з Григорієм Михайловичем (Стельмах, II, 1962, 100); // рідко. Спочатку, передусім. Коли ж ви будете бенкет справляти, Згадайте мертвих словом жалібним… І наперед, ніж келих сповнений підняти. Ударте в дзвін по ним! (Олесь, Вибр., 1958, 66).
3. у знач. прийм., з род. в. Уживається при позначенні предметів, осіб, попереду яких відбувається дія. Кинь хліб назад себе, а він стане наперед тебе (Номис, 1864, ,№ 4426); Алла Михайлівна поблідла і глянула наперед себе широко розкритими очима (Л. Укр., III, 1952, 614).
За́дом напере́д див. за́дом.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 140.