НАПОГО́ТОВІ, присл. У стані готовності. Остап зібрав собі гарне військо козацьке потроху і вже був напоготові йти на турка (Вовчок, І, 1955, 331); Бійці, причаївшись з боку вікон, стояли напоготові, але не стріляли (Гончар, III, 1959, 146); // У положенні готовності до чого-небудь. Тітка стояла біля неї і тримала напоготові рушник (Томч., Готель.., 1960, 204); На всякий випадок я зібрав у торбу всі свої книжки, познаходив онучі і все поклав біля себе напоготові (Мик., Повісті.., 1956, 63).
◊ Ма́тися напогото́ві див. ма́тися.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 155.