НАПОЛЕ́ГЛИВИЙ, а, е.
1. Завзятий, стійкий, непохитний у здійсненні, досягненні певної мети. — Я знаю, ти — впертий… Наполегливий. Що задумав — не відступиш… (Донч., V, 1957, 477); Семен Ларивонович — ентузіаст механізації, а Мишуня вважався за його здібного й наполегливого учня (Ю. Янов., II, 1954, 130).
2. Який виражає, містить у собі завзяття, стійкість, непохитність. Дорош добре знав, що наполегливою вимогою від зама нічого добитися не вдасться (Тют., Вир, 1964, 147); // Який здійснюється з виявленням завзяття, стійкості, непохитності. Здати роботу недбалу або недороблену він не міг — це означало 6 самому закреслити всю наукову цінність дворічної наполегливої праці (Тулуб, В степу.., 1964, 431); Трудящі нашої великої Батьківщини розгортають наполегливу боротьбу за якнайшвидше перетворення в життя історичних накреслень Програми партії (Літ. газ., 26.XII 1961, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 155.