НАПОЛОВИ́НУ, присл.
1. У розмірі або обсязі, що охоплює половину кого-, чого-небудь. Нудить.. і через те не можу їсти, навіть молока випиваю наполовину менше (Коцюб., III, 1956, 443); Дагаров озирнувся навколо і, пригнувшись, пірнув у майстерню. Слідом зайшов Баглам, але вліз тільки наполовину, бо більше вже не було місця (Панч, І, 1956, 58); Він.. з кишені дістав наполовину вівсяного, наполовину картопляного коржа, що спекла дбайлива Катерина (Чорн., Визвол. земля, 1959, 41).
2. Пополам з чим-небудь; з домішкою, з ознакою, з елементами чогось. Чай, наполовину з вином, мов цілюща вода, гасив ту страшенну печію, що піднялася і в роті, і в грудях від однієї ложечки рому (Мирний, III, 1954, 278).
3. Частково, не зовсім, не повністю або значною мірою. Великий гурт людей стоїть коло похилої хати, наполовину розваленої (Л. Укр., III, 1952, 730); Голова цього досить ще молодого чоловіка була наполовину сива, аж біла! (Ле, В снопі.., 1960, 195).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 155.