НАПО́РЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., НАПОРО́ТИСЯ, порю́ся, по́решся, док., розм.
1. Наскакуючи, натикаючись на що-небудь гостре, ушкоджувати, ранити собі щось. За кілька кроків з-під моїх ніг виповзає вузенька стежечка, і я напорююсь грудьми просто на якийсь колючий кущ (Кол., На фронті.., 1959, 69); Ксенька напоролась ногою на залізні граблі (Коцюб., II, 1955, 386); — Якщо один з цих негідників уже напоровся на мою шаблю, то й інші мусять (Тулуб, Людолови, І, 1957, 100).
2. Несподівано наштовхуватися, натикатися на що-небудь (перев. на якусь перешкоду). — Айсберги навколо, не напоротись би (Довж., Зач. Десна, 1957, 450); Вночі капітан Сперанський, обходячи бойові порядки, напоровся на міну (Гончар, III, 1959, 234); // Рухаючись, несподівано зустрічатися з ким-, чим-небудь, натрапляти на когось, щось. — Справа ясна, Миколо, — ми напоролися на снайпера (Ю. Янов., І, 1954, 97); Вони йшли цілу ніч, а на світанку напоролися на засаду (Кочура, Родина.., 1962, ЗО).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 157.