НАПО́ХВАТІ, присл.
1. Під рукою. Не маючи напохваті ніякої іншої зброї, він ухопив зі столу ножиці й хотів перетнути собі ними горлянку (Сам., II, 1958, 293); Спали запорожці в мальовничих позах зі зброєю напохваті (Довж., І, 1958, 242); * Образно. Він мав завжди напохваті кілька веселих анекдотів (Голов., Тополя.., 1965, 84); // На незначній відстані, дуже близько. Осавулину жінку давно дражнили на селі злодійкою, і хазяйки нічого не клали напохваті, де вертілась осавулиха (Н.-Лев., II, 1956, 191).
2. У стані або положенні готовності; напоготові. Павло зірвав маску, прозорі гумові рукавиці і вибіг у коридор. Прокіп Журба вже тримав йому напохваті скручену з махорки цигарку (Кучер, Голод, 1961, 176); — Омельку! — гукнув він до наймита, що тримався поблизу, сказати б — напохваті, коли б господареві виникла якась потреба (Смолич, Мир.., 1958, 180).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 158.