НАПРА́ВА, и, ж. 1. рідко. Те саме, що намо́ва
1. — Цей отаман, певно, з направи чиєїсь.. має зле на нього серце за Рокитну і руйнує маєтності князя (Ле, Наливайко, 1957, 24).
2. діал. Лагодження, ремонт. Треба хліб молотити, а машина і досі стоїть без направи (Коцюб., II, 1955, 83); Збудована була [школа] з дуже доброго матеріалу, бо хоч дуже стара, то не вимагала навіть ніякої направи (Март., Тв., 1954, 454).
3. заст. Напрям. Лепетливий товариш своїми жартами та вигадками дав направу його думкам, дуже поетичну та мрійну (Н.-Лев., IV, 1956, 332).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 158.