НАПРАВЦІ́, присл., діал. Навпростець. Юрко вхопив наопашки сердак, перескочив пліт і пішов направці до двору (Кобр., Вибр., 1954, 107); Не йшов [Марусяк] плаєм коло ріки, а пішов упоперек, через верх, без дороги, направці (Хотк., II, 1966, 250).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 160.