НАПРО́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., НАПРОХА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., розм. Те саме, що напро́шувати. Всім стало відомо, що о. Хведор не звелів справляти весілля, напрохувати гостей, — всі знали, що й музик не буде (Н.-Лев., І, 1956, 140); Старий.. каже, що се він навчив і напрохав людей (Кв.-Осн., II, 1956, 258).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 161.