НА́ПРЯМОК, мку, ч. Те саме, що на́прям. Тепер Соломія вагалась, в якому напрямку йти (Коцюб., І, 1955, 362); Юнак пішов далі, намагаючися весь час триматися вірного напрямку — на північ (Донч., III, 1956, 363); Виховання комсомольців і молоді в праці завжди було і лишається основним напрямком роботи комсомолу (Ком. Укр., 11, 1965, 31); Жоден напрямок у мистецтві не відкривав такого неосяжного простору для всебічного розвитку обдарування, як соціалістичний реалізм (Мист., 2, 1963, 12); Вся техніка зосереджувалась десь північніше: напрямок головного удару проходив там (Гончар, III, 1959, 342).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 164.