НАПУ́ДРЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до напу́дрити. Прийшов у ложу., братанець баронеси, біленький, тоненький і либонь напудрений (Л. Укр., III, 1952, 542); Казимир та ще два напудрених та розкішно вдягнених лакеї прибирають у кімнаті й запалюють усі свічки (Коч., І, 1956, 68).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 165.