НАПУХА́ТИ, а́є, недок., НАПУ́ХНУТИ, не, док. Збільшуватися в об’ємі через скупчення рідини (випоту) в тканинах тіла; набрякати, опухати. Здоров’я моє все поправляється, скоріш, ніж я думала, внизу ноги вже менше болять і не так напухають (Л. Укр., V, 1956, 190); Лице напухло, але болю не чую ніякого (Фр., II, 1950, 18); — Щоб тобі язик у роті напух, — замахнувся на неї Хорбут (Мур., Бук. повість, 1959, 268); * Образно. [Мартин (до Бичка):] Але й процентик напух: півтораста без двох? Дерете ви, вибачайте у цім слові, як з рідного батька! (Кроп., І, 1958, 443).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 166.