НАПУ́ЧУВАННЯ, я, с. Дія за знач. напу́чувати. — Для чого ви покликали мене сюди? Щоб напутити мене? Але я напучувань не потребую… (Кол., Терен.., 1959, 119); // Добрі побажання, повчальні слова, поради. Пригадалися [Ганні] також материні напучування — триматися дядьків, слухатися їх в усьому… (Гончар, Таврія, 1952, 334); — Щасливого плавання! — Шурка був матрос, і найкращим напучуванням йому було, певна річ, моряцьке побажання (Смолич, Світанок.., 1953, 672).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 167.