НАРКО́З, у, ч.
1. Стан штучного сну або просто запаморочення, нечутливість, викликані діянням певних хімічних речовин або фізичних чинників на організм людини й тварини. — Щоб запобігти зрушенню мозку, мені довелося тримати вас чотири доби під наркозом (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 88); Наркоз, як і сон, є наслідком гальмування в центральній нервовій системі, але гальмування значно глибшого (Знання.., 2, 1969, 10); * У порівн. Все, що їй пропонували, вона виконувала слухняно, безвільно, мов під якимось страшним наркозом (Гончар, III, 1959, 190).
2. Те саме, що нарко́тик 1. Її неабияк порізали, поки повиймали осколки з ніг. Вона кілька днів видихала наркоз (Гончар, III, 1959, 180); Він потрапляє в лікарню, нюхає наркоз (Тют., Вир, 1964, 417).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 173.