НАРО́ЗХВАТ, присл., розм.
1. Намагаючись перехопити, взяти кого-, що-небудь раніше іншого. Нарозхват беруться газети, що пахнуть ще свіжою фарбою (Шер., Перші загони, 1939, 8); Його [О. Вишні] книжки розкуповувались одразу, нарозхват (Вітч., 5, 1967, 211).
2. у знач. присудк. сл. Мати великий попит. Давно вже минулися ті часи, коли заробітчани були тут [у Каховці] нарозхват (Гончар, Таврія, 1952, 55).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 177.