насила́ння = насла́ння — у давніх віруваннях — злою волею (зазвичай нечистої сили) завдавання кому-небудь шкоди, спричинення лиха й т. ін.; коли кажуть: «Щось йому як наслано», то первісно це йде від чорта; насилання часто пов’язують із ві́дьмою (див.); вона може наслати вовків у перший день Різдва (Гуцульщина); відьма може наслати вужа на корову або сама в образі вужа чи змії забирається у хлів і викрадає молоко; насилання пов’язують також із чаклуна́ми (див.), які підкидають клопів, тарганів сусідам, священику, насилають вовків на худобу, на людей — причину, підмішуючи висушених і розтертих у порох жаб у їжу; злі люди насилають жаб в оселю, щоб посіяти там ненависть, за допомогою бліх насилають причину на весіллі; чорти насилаються на коней сорокою або відьмою, яка в неї вселилася, через те сороку вбивали і вішали її над кіньми.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 386.