НА́СКОК, у, ч., розм.
1. Раптовий напад на кого-, що-небудь. Зібралися бояри до Данила після нічного наскоку на ворога (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 316); Спустошливими наскоками сармати розорили значну частину Скіфії і змусили скіфів стягнути свої головні сили в Крим (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 216); * Образно. Нам зрозумілими стали вічні наскоки моря на острів (Коцюб., II, 1955, 299); Шумів ліс од раптового наскоку бурі, закректали дерева, і знов гудуть, гудуть (Ю. Янов., І, 1954, 81).
З на́скоку — те саме, що на́скоком. З наскоку тріснув [Турн] булавою По в’язах, великан упав. Об землю вдаривсь головою (Котл., І, 1952, 239); [Спичаковський;] Ви, товариші [репортери], звикли все з наскоку, наспіх. Мушу вам сказати, що нема нічого більш шкідливого, ніж хапливість (Коч., II, 1956, 68).
2. перен. Грубе звинувачення когось у чому-небудь. Буржуазні "теоретики" чимдалі посилюють наскоки на позитивного героя нашої літератури, вдаються до різних наклепів на радянську дійсність (Рад. літ-во, 4, 1963, 137).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 190.