НАСМІХА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., з кого — чого, рідше над ким — чим і без додатка. Висміювати чиї-небудь дії, вчинки; глузувати. Насміхався кулик з болота та й сам туди заліз (Укр.. присл.., 1955, 207); А на улиці дівчата Насміхаються, прокляті. Гусаркою звуть (Шевч., II, 1953, 156); Текля, збурена, бліда, мовчки слухала, як наволікали на неї поговір, ображали, насміхалися (Горд., Дівчина.., 1954, 252); Роман сторожко перевіряє, чи не насміхаються над ним (Стельмах, І, 1962, 258).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 193.