НАСМІ́ШНИК, а, ч. Той, хто любить насміхатися, глузувати з кого-, чого-небудь. З насмішки люди бувають, а насмішникам очі вилазять (Укр.. присл.., 1955, 217); Мишко і Стьопа були найбільшими задирами в першому класі. А що вже насмішники — хтозна-які! (Донч., VI, 1957, 427).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 193.