НА́СТИЛ, у, ч.
1. Поверхня чого-небудь, утворена з настелених дощок або чогось іншого. На дерев’яному настилі мосту .. тупотіли коні, лунали кроки багатьох людей (Скл., Святослав, 1959, 29); Троє жінок і двоє чоловіків, упираючись ногами в дерев’яний настил на поромі, налягали на весла (Руд., Вітер.., 1958, 155); Їхали підводи з пораненими, з військовим припасом, артилеристи котили дерев’яними настилами вулиці гармати (Кочура, Зол. грамота, 1960, 134).
2. чого, який. Те, що покриває що-небудь, настелене на чомусь. Дорош приніс вила, став копирсатися ними у твердому настилі гною (Тют., Вир, 1964, 113); Пробиваючи густий настил почорнілих за зиму опалих голок, з’явились перші голубі проліски (Збан., Над Десною, 1951, 33); // Шар снігу на чому-небудь. Вітер посилювався, і вже чути було скреготання перших крижинок, які він зривав і котив по сніговому настилу (Трубл., Лахтак, 1953, 75).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 199.