НАСТРО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., НАСТРОЧИ́ТИ, рочу́, ро́чиш, док., перех.
1. Вистрочувати що-небудь на чомусь.
2. Нашивати, пришивати що-небудь за допомогою строчіння.
3. тільки док., перен., розм. Швидко написати що-небудь. [Xрапко:] Зараз же сяду та настрочу жалобу, хай припнуть тебе, бісова вовцюго!.. (Мирний, V, 1955, 200); Чужоземець додумався враз Листа настрочить (Криж., Срібне весілля, 1957, 278).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 205.