Що oзначає слово - "насувати"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


НАСУВА́ТИ, а́ю, а́єш і НАСО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., НАСУ́НУТИ, ну, неш, док.

1. перех., розм. Надівати, натягати що-небудь на голову (часом закриваючи якусь частину обличчя). Роздає [Сінон] всім вінки, а 1-му, що порається коло печені, сам насуває вінка на голову (Л. Укр., II, 1951, 320); Збентежений Макота, вискочивши з-за столу, вже на ходу насував картуза (Донч., VI, 1957, 56); Мишко витер до сухого очі полою, насунув свою будьонівку на голову, важко зітхнув, мовчки пішов до дверей (Вас., II, 1959, 134); * Образно. Насунув вечір шапку волохату, Шумить осінній вітер у бору (Нех., Під .. зорею, 1950, 73); // Зсовувати, спускати нижче. Василина встала і насунула на лоба чудову хустку (Н.-Лев., II, 1956, 116); Він щось невиразно відповів їй, насунув шапку на очі й подався на вулицю (Стельмах, II, 1962, 396); Тимко глибше насунув шапку на голову (Тют., Вир, 1964, 482).

2. перев. недок., неперех. Рухаючись уперед у великій кількості, тіснити кого-небудь, наступати на когось. Солдати почали тихо насувати на громаду, держачи багнети проти людей (Гр., II, 1963, 154); Щоб жменьку героїв змести до останку, На них насували лавиною танки (Криж., Срібне весілля, 1957, 284).

3. неперех., перен. Розпочинатися, виникати; наближатися, надходити. Насувала осінь сумна з густими туманами, з темними непроглядними ночами (Мирний, III, 1954, 198); У полі ранком раннім Насували грози (Мас., Сорок.., 1957, 442); [Карпо:] Смуток не загається, прийде, хоч і не клич його, сам насуне (Кроп., II, 1958, 119); Дзвінка й глибока тиша поволі насунула з усіх боків (Коз., Сальвія, 1959, 14).

4. неперех., перен., розм. Приходити, збиратися у великій кількості. Все повітове місто насунуло у світлиці начальника з своїми сім’ями (Н.-Лев., І, 1956, 184); // безос. Оце поспінуть полуниці, Насуне мируповен ліс (Манж., Тв., 1955, 123); Та і в місто, на заводи, насунуло таких бідаків.. видимо-невидимо (Чорн., Визвол. земля, 1950, 42).

5. неперех. Рухаючись, наближатися. Свічка почала нагорати, меркнути, насувала якась велика тінь над хатою (Мирний, І, 1954, 211); Із заходу насувають темно-сині хмари, їх шматують вітри (Кол., На фронті.., 1959, 13); В долину з гір насунув туман (Чорн., Визвол. земля, 1950, 176); // безос. — Боже мій, яке насунуло, — глянула вона на хмару, що стояла над горою (Тют., Вир, 1964, 330).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 208.