НАСІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАСІ́ЯТИ, і́ю, і́єш, док., перех.
1. Сіяти в якій-небудь кількості (про насіння). Навколо неї [груші] дівчина щовесни насівала кручених паничів та королевого цвіту (Гончар, IV, 1960, 40); Ми насіяли багацько квітів, котрі теж треба поливать (Л. Укр., V, 1956, 6); * Образно. Скільки їх, таких могил, одиноких і братніх, насіяв на нашій добрій, родючій землі ворог? (Збан., Єдина, 1959, 43).
2. с. г. Додавати, добавляти посівного матеріалу до посіяного.
3. Просіювати в якій-небудь кількості (про борошно і т. ін.). По обіді Кайдашиха загадала невістці насіяти борошна, а потім вчинить діжу (Н.-Лев., II, 1956, 284).
4. Розсіваючи, наносити на поверхню (про фарбу). Кожен творить щось своє..: той зварює шви, той перевіряє їх.., той фарбує, високо зіп’явшись і ганяючи шариковою щіткою по випуклості борту або пульверизатором насіває фарбу (Гончар, Тронка, 1963, 341).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 186.